Люди похилого віку особливо потребують духовної опіки, співчуття, доброго слова та погляду. Саме для них існує Будинок св. Єлизавети Угорської, або Будинок милосердя.

Люди похилого віку особливо потребують духовної опіки, співчуття, доброго слова та погляду. Саме для них існує Будинок св. Єлизавети Угорської, або Будинок милосердя.

Про щоденні труднощі й радощі його мешканців розповідає с. Самуела (Інна) Кушнір із Конгрегації Малих Сестер Непорочного Серця Марії (гонораток), яка керує цим Будинком.

Релігійна місія “Карітас-Олександрівка” Києво-Житомирської дієцезії РКЦ розташована у с. Олександрівці Новоград-Волинського району, що на Житомирщині. Сам дім і прилегла територія колись належали штабс-капітану кінної артилерії В’ячеславу Уварову. За радянських часів тут був табір для дітей військових. Після аварії на ЧАЕС табір припинив свою діяльність, хоча радіації в Олександрівці не виявили. 1994 року ці землі за безцінь передали єпископу Станіславу Широкорадюку, багаторічному керівнику “Карітас-Спес Україна”.

Відтак чотири гектари було призначено для парафії, шістнадцять - для Будинку милосердя та дитячого літнього табору. Через п’ять років Будинок оформив статут і прийняв перших п’ятьох мешканців, яких одразу було забезпечено також і опікою капелана.

З якими труднощами Ви стикаєтеся у служінні людям похилого віку?

Насамперед - це старість і самотність цих людей. Усі вони приходять зі своїм баченням життя, вихованням, звичками, характером та хворобами. Половина мешканців має відхилення в психіці. П’ятеро постійно приймають психотропні ліки.

Спершу в Будинку сестри працювали самі, пізніше стали залучати найманих працівників. Наразі шістнадцятьох підопічних будинку обслуговують дві працівниці позмінно: тиждень через тиждень, але цілодобово. Ще дві - позмінно працюють на кухні. Дві медсестри щоденно навідуються до хворих. Обидві - наші сестри-гоноратки. Звісно, це мало... Проте - попри заробітну платню, можливість проживати і харчуватись у Будинку - на таку роботу охочих небагато. Воно й не дивно, бо праця не з легких: часто людину в буквальному сенсі треба тягти на собі, відлякує запах старості й людських виділень, доводиться вислуховувати крики та образливі слова. Хоча це не важкохворі люди, але з ними часто складно як психологічно, так і морально та фізично.

Як вирішуєте ці труднощі?

Ми любимо наших підопічних такими, якими вони є. Своїм співробітницям я раджу багато речей пропускати повз вуха, бо ці речі говорять люди, чия психіка через старість зазнала незворотних змін. По-друге, раджу не ставитися з жалістю, бо старші люди це відчувають і можуть використовувати. Тут радше потрібні співчуття і щира усмішка, обійми й поцілунок. Важливо також те, як ти міняєш пелюшки або памперси хворим, прикутим до ліжка, як повертаєш стару людину, щоби виконати необхідні маніпуляції. Адже людина відчуває дотик.

Звісно, багато допомагає молитва. Ми всі щоденно спільно молимося Святий Розарій, вранішні та вечірні молитви; маємо поклоніння Пресвятій Євхаристії, Святу Літургію - Месу. Крім того, підопічних, які можуть працювати, ми залучаємо до праці на кухні, на городі, до прибирання та миття посуду. Це допомагає їм почуватися потрібними.

Ми допомагаємо людям похилого віку гідно пережити старість, переконуючи, що вона не становить кари Господньої. Я певна, що для тих, хто потрапляє до Будинку, старість є навіть благословенням і свідченням любові Господа. Адже вони можуть її пережити в тиші й молитві, приймаючи таїнства, тоді як багато людей, які теж би цього хотіли, такої змоги не мають.

Чи є у Вашому нелегкому служінні радість?

У Будинку я працюю загалом 4,5 роки, з перервою на 10 років для праці у парафії. Перші три роки, до перерви, перебувала з підопічними цілодобово, майже без вихідних. Фізично було вкрай тяжко. Але мені подобалося. Не знаю, звідки це в мені, можливо - дар Господній. Сама я з великої сім’ї й турботу про іншу людину пізнала з дитинства, але сьогодні дивуюся: як я це витримала? Мені просто було добре з цими людьми, і я була з ними цілковито. Нині вельми радію тому, що Господь допомагає нам, і тут, у Будинку милосердя, серед старості й немочі, Його ім’я також прославляється.

Католицький вісник, №3 2015