10 грудня ввечері до нашої каплички на Чуднівській у Бердичеві з Гвоздави, парафії Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії, прибула до своїх дочок Кохана Матінка, Мати Божа Фатімська.

Усі мешканці нашого дому, сестри та дівчата з гуртожитку, зустріли Її дуже радісно, з запаленими свічками та вітальною піснею. Наше вшанування та ввірення молитов тривало до наступного вечора. Спочатку домашньою родинкою у молитві на Розарії ми просили у Марії та за заступництвом св. Івана Павла II і бл. Франциска та Гіацинти, які подорожують разом з Нею, про мир. Мир у наших серцях, сім’ях, спільнотах, парафіях і країні, а особливо на сході. На завершення дня ми прославили Її піснями та щирими вдячностями наших сердець.

На наступний день до наших молитов приєдналися парафіяни. Разом проспівали Молитву Годин на честь Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, помолилися Розарій. А о 16 годині молебень закінчився Святою Месою, по закінченні якою усі присутні вшанували мощі святих.

Якось Папа Франциск сказав: «В основі кожного покликання до богопосвяченого життя лежить глибокий досвід Бога, який запам’ятовується на все життя і який неможливо заздалегідь запрограмувати...»

І ось 26 листопада сестри гоноратки зібралися в санктуарії Матері Божої, щоб висловити радість і вдячність Господу за дар покликання сестри Міхаліни.

На урочистій святій Літургії з нагоди ювілею були присутні понад 40 сестер гонораток, а відправив Службу о. Флоріан Кравенський ОFM.

На початку Літургії с. Регіна прочитала біографію с. Міхаліни.

Сестра Міхаліна, Валентина Гаврилюк, народилася 23 вересня 1967 р. на Вінниччині. 5 грудня 1985 року прийняла вперше Ісуса в Святому Причасті з рук о. Владислава Халуп’яка. До Причастя Валентину готувала с. Юлія Ясинецька. Так і почалося знайомство з сестрами гоноратками та зродилося покликання. Новіціат Валентина розпочала 24 травня 1987 року, отримавши чернече ім’я сестра Міхаліна від Вознесіння Господнього.

Цвинтар – особливе місце, де не можливо не думати про велику Таємницю нашого Життя, про його сенс... Йдучи цим таємничим Містом, котре зберігає всі історії життя його Мешканців, сумно дивитися на могили до котрих багато років уже ніхто не приходить, ніхто їх не відвідує… з різних причин, можливо в когось немає в живих нікого з рідних, а можливо повиїжджали.., а найстрашніше це коли ми не пам’ятаємо за померлих з наших родин, не молимося за них…

В середу і ми пішли на цвинтар, щоб прибрати хоч декілька забутих могил. Ми повинні намагатися виховувати в собі важливі людські цінності, маємо пам’ятати, – тут на землі ми лише паломники і через деякий час, хтось і до нас буде приходити на могилу…

«Хрест та надія» реколекції з блаженним Гоноратом, такою була тема реколекцій.

На прикладі «шести серафимських крил» можна було переглянути своє духовне життя.

Сестри приїхали на реколекції з багажем запитань та непорозумінь. Однак дивовижний приклад життя о. Гонората «розклав все по полицям».

Приклад отця Гонората показує: «Якщо бути, то бути до кінця. Якщо служити, то служити з усіх сил». О. Гонорат є прикладом витривалості, відданості Божій волі в усьому.

Ми дякуємо Богу за нашого Засновника, за його харизматичне життя. А також дякуємо брату Гжегожу за те, що по волі Божій наблизив нас до цієї великої постаті.